У житті бувають різні історії - хтось безтурботно зростає в благополучній родині, а хтось переживає весь біль від безсовісних і з малою часткою відповідальності батьків. І одна справа просто жити в постоянною нужді, а зовсім інша справа - бути жертвою справжніх тиранів і дурних родичів. Так, в мережі з'явилася історія однієї українки, яка буквально пройшла всі кола пекла, живучи в постійному стресі і все це від народження й до дорослішання.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяПро цю історію стало відомо завдяки публікації на порталі "Повага", яку опублікували з прямою мовою самої героїні - Вікторії Єрмолаєвої.
4 роки. Батько і мати волають на кухні, б’ється посуд. Мабуть, він її вдарив, сльози. Я лежу на ліжку, мені страшно, я накриваюся ковдрою з головою і уявляю, що навколо мене стіни до стелі, які мене захищають, і в цих стінах я одна. Я досі так роблю, коли хочу заспокоїтися.
Інший спогад. Орендована однокімнатна квартира. Батько хапає матір і починає трясти, я плачу, намагаюся відтягнути його від неї. Тягну його за футболку. Сльози, страх: “Таточку, будь ласка, не треба”.
***
А можна мені…? – тремтячим голосом запитую в мами в 6 років.
Лайна! – говорить грубо, навіть не дослухавши запитання.
Мені неприємно, я сумно опускаю голову й іду бавитися з іграшками. Я завжди граюся сама, мені мало приділяють уваги.
Батько давно пішов із родини, я про нього майже не згадую. Тоді в більшості друзів “папы нет” і це норма.
Мене не вчать щось розуміти. На будь-яке запитання, яке поза звичним побутом, – одразу крик. На мене завжди кричать. Я не розумію, що такого поганого роблю, я спокійна, навіть трохи забита дитина, яка не бігає, не псує речей і не заважає ніколи. Бо я боюсь. На мене знову волатимуть.
Щоправда, інколи чую: йди побігай, ти товста.
***
Школа. Однокласники страждають на уроках і говорять, що хочуть додому. Я не розумію, як можна хотіти додому. Там я робитиму уроки й за помилки у вправі з російської мови мама підійде, схопить за волосся й ударить головою об стіл.
Мені не можна гуляти з друзями в будні, тільки на вихідних. Я сиджу вдома і чую щасливі крики дітей, які граються під вікнами. Якщо пробую відпроситися – крик. Завжди крик.
Найстрашніше покарання – заборонити мені гуляти навіть на вихідних. Це трагедія, бо вирватися з дому на свободу в ці два дні – найбільша радість у житті.
При цьому я відмінниця, староста класу, душа компанії й улюблениця вчителів. На мене нема за що кричати. Але вдома ніколи не говорять зі мною: це або вказівка щось зробити, або…
–Мене запросили на День народження…
–крик
– Я не хочу цього їсти…
– крик
– Можна мені піти на вулицю?
– крик
– У мене не 10 у чверті по математиці, а 9…
– крик
– Але я маю право на власну думку!
– Ні, не маєш, ти гівно. Крик.
Якось однокласниця питає, чому я сумна. Кажу, що черговий раз покарана. За що цього разу? За світло, кажу. Я ввімкнула велике світло в кімнаті, коли робила домашнє завдання, замість настільної лампи.
Мене завжди критикують, ніколи не хвалять і не радіють моїм успіхам.
— Хто тобі сказав, що ти красива? Ти звичайна. Ти нічого не досягнеш – заспокойся, які там амбіції? Підеш торгувати рибою на базар.
***
9 клас. Мати вже декілька років як поїхала “на заробітки”. Спілкується зі мною максимум раз на тиждень. Грошима не допомагає. Приїздить додому – перший раз за рік. Риється в моїх речах, знаходить щоденник. Ламає замочок, читає повністю вголос бабусі й дідусеві.
Цей щоденник – єдина особиста річ, яка в мене є. Він єдиний знає, що зі мною відбувається насправді.
З нього, серед іншого, вся родина дізнається, що я (страшно сказати) цілувалася з хлопчиком.
— крик, розпач в очах рідних: шалава малолітня, що з мене вийде, всю душу вклали, а я невдячна шмаркля…
Бабуся не говорить зі мною 2 тижні, гуляти більше не можна ніколи, забрали косметику й заборонили користуватися телефоном.
Мама з почуттям виконаної виховної функції і чистим серцем повертається на свої “заробітки”.
***
Старша школа. Мати спілкується зі мною раз чи двічі на місяць. П’є. Побачила в соцмережі фото мого хлопця, який їй здався “некрасивим”. Телефонує п’яна, півгодини волає в трубку, що я дура. Він у цей момент поруч, намагається мене заспокоїти.
***
Другий курс інституту. Я їду в Київ на тренінг, зупиняюся в неї. Орендована кімната, за стінками якісь маргінали. Я прошу пояснити, як мені дістатися до квартири з іншого району, вона кричить і кидає слухавку. Правдами й неправдами приїжджаю до неї. Вона п’яна кидається на мене з кулаками, кричить, що я живу неправильно, що мій хлопець –мудак, який тягне мене донизу, і ще купу якоїсь єресі.
Я збираю речі і йду з тієї квартири, прошу хлопця позичити грошей, щоб найняти іншу, наймаю, живу там 3 дні, поки триває тренінг. Їду додому.
***
Пройшло 10 років. Більше ми не спілкувалися жодного разу. Я з дому поїхала – вона повернулася. Їй нецікаво, що зі мною, де я і як. Вона жодного разу не бачила онучку. Бабуся і дідусь, щоб поговорити зі мною телефоном, виходять на вулицю, бо коли вона чує, що вони спілкуються зі мною, починає скандал.
***
Що це все дало мені?
Комплекси. Комплекс відмінниці (бо треба ж бути кращою за всіх, це протест), у той же час комплекс самозванки (бо чогось я тут, а не пішла рибою торгувати). А ще всю вагітність я боялася, що не полюблю свою дитину (дякую, мамо).
Психологічні травми. Після того, як у мене з’явилася дочка, я час від часу чую голос мами чи бабусі, які говорять мені, як треба і як не треба. Флешбеки з дитинства, які псують настрій, теж привіт.
Неабияка витримка. Ще в садочку я заявила, що зароблятиму стільки, скільки потрібно, аби самостійно забезпечити себе і свою дитину. Вперше пішла працювати у 17 років – і з того часу все роблю сама. Але сценарій міг би бути й іншим. Мене могли б доламати, допринижувати настільки, що я б здалася і прийняла себе "товстою малолітньою шмарклею/шалавою, що не має права на власну думку".
Пощастило? Мабуть, що так. А скільки дівчат та жінок, які не змогли? Не витримали цього насилля й перестали боротися. Скільки тих, які продовжують терпіти аб’юзерство в подальшому житті? Скільки тих, хто переносить ці норми виховання і на власних дітей? Нас виховували жертвами, але зараз тільки від кожної залежить, розірвати коло чи терпіти й надалі. Я своє розірвала.
Обов'язково підпишись на наш канал в Viber, щоб не пропустити найцікавіше
Нагадаємо, у Запоріжжі малолiтки побили подругу за "образу честі", за волосся і об коліно.
Як повідомляв Знай.ua, Третьякова "здала" Зеленського з Єрмаком - блогер показав, що стоїть за словами нардепки про "дітей низької якості".
Знай.ua писав, мати харківського курсанта розкрила правду про навчання майбутніх офіцерів, - "Шмони, крадіжки, стукацтво".
